РАНОК
А хвильки так бiжать, перекочуються з маленькими блискiтками.
Наче комашки перешiптуються
...пливуть, нездоженеш;
дзвiночками кружляють по водi,-
Такi вже милi проблiски весни...
Вони то тут, то там.
— Ось дивись, а вже у краю бiля каменю.
— ...
— Нема?.. Та бiля нiг твоїх,
дивись не ростопчи, а то пов'яне цвiт...

На голубому покривалi з зiрочками Сонця.
притихла пташка.
Недовго, i вже нема його.
Вона сама залишилась, кричить,
своїх зве
та нi, повернулось це нiжне створiння;
мерехтiння весняних зiрок
нiколи її не покине.
Отак завжди вони удвох весняним
тихим ранком:
Маленька пташечка i
Озеро Надiї.

* * *

Вечiр.
Тиша, промайнули спогади сьогоднiшнього ранку...
Неподалiк цвiрiнькають птахи. Весняним подихом гойдаються по хвильках паперовi смужки, якi тремтять вiд легкого повiювання вiтерця – навколо надвечiр'я i зовнiшнiсть уже не та.
Ледь-ледь замiтнi проблески ясного променю, що грався вранцi з маленькими дзвониками на кружельцях.

* * *
Невичерпне джерело цiлющоє води.
Залишився ти, гдиний лиш ти.
Ключом б'є, гойдається гiлка верби.
Та зелень породжує радiсть млодої весни
Лиш ти, залишився в снi, єдиний лиш ти

* * *
Вона стояла бiля тої берези, що подарував їй ти.
Розплетяна коса сягала глибини води.
В руцi бiленький папiрець, що їй залишив ти.
Чоло нахилене до сон-трави
М'якi i нiжнi пелюстки – лодонi твоєх рук;
Колись лелiяли, питали ласку
Кучерi свої вiддав березi,
Очi погрузив в безодню голубої рiчки,
Красу взяв бiлий папiрець –
Тепер в її руках лиш чорнi рими листу,
обмоченi слiзьми
...його
У всьому вiн, її нема нiде,
хiба що тiнь, як нiч,
Що досi не забуде березу бiлу,
кучерi i
глибину.

* * *
Вiкно – туга
Холодний подих вiтру
Торкнувся пiдвiконня.
Сплетiння душ боїться подиху весни.
Заглядало в порожнiй дiм i вiдсахнулось,
як i не було.

* * *

Вода сумна – берегиня наших думок, Берегиня живої надiї, яку ми тiльки їй змогли повiдати, у царство заспокогння душi; у царство сну i лiлiй бiлих. Якi лиш тiльки ждуть вхопити таємницю i по-мер-ти в тихе надвечiр'я; сказати "нi" чужинцям, "так" – твоїй роскованiй у цвiт душi.

Не спи – вони заснуть, ледь-ледь прийде до них твоя туга...

Тетяна.


5